Йди за своєю мрією!
Вір своєму серцю і йди за своєю мрією, навіть коли вона тобі бачиться недосяжною й нереальною. І якщо здається, що шляху далі немає, – зроби кілька кроків, і, можливо, і ти побачиш «диво»…

Живе у ліцеї прекрасна традиція, що єднає мандрівкою уже шостий рік поспіль найкращих учнів та їх наставників. Один день промайнув хвилею вражень, емоцій та неймовірних відчуттів. Зворушливі історії та цікаві факти заповнювали безмежну дитячу уяву дякуючи нашому екскурсоводу Івану Бондареву.

Ну що ж, хто з нами був – давайте пригадаємо…, а хто ні, то на другий рік це буде ваша мандрівка;)?!

Білокриницький палац (1438 р.) — споруда, розташована у с. Білокриниця (Кременецький р-н,Тернопільська обл.). Приємна прогулянка дендропарком алейного типу, де зростає понад 450 видів дерев та чагарників, дарувала бадьорий настрій, готовність до нових вражень…

 

“Підтягнули всі шкарпети! Тут можуть бути змії, а ще багато-багато борщовика, тому по кущиках не бігати!” Це ми направились до Тараканівського форту. Дубенський форт (інша назва) був збудований для укріплення західних кордонів Російської імперії.
Зараз споруда поступово руйнується. Але, слід відзначити, що й у зруйнованому вигляді вона всерівно має величний вигляд.
Сам форт складається зі складної системи підземних ходів, тунелів, приміщень, сходів. Ми озброїлись ліхтариками та безстрашно ринули у тунель та згодом безстрашність розвіялась, як тільки гід розказав легенду про Білу Пані. А після того, як дізнались про кількість замордованих тут дюдей, гнітюча тиша огорнула нашу компанію, і стіни тепер уже зловісно нависали над нашими головами.
Знову бетонний тунель, який метрів сто плавно тягнеться догори. Його ширина дозволяє вільно проїхати легковику. Нареш­ті вийшли на сонячне світло. Аж тут усі дружно кажуть: «Вау»! По периметру тягнуться так звані “безпечні” каземати. Вони частково зруйновані.

  

Коли повертались до автобуса, то в багатьох крутилась в голові думка:”Чому таке місце настільки занедбане? Чому не ведуть роботи з реконструкції? Шкода, оскільки він є справжнім діамантом в короні українських фортифікацій”.

 

Дубенський замок ніколи не був узятий приступом, оскільки був міцно укріплений 73 гарматами і природно – річкою Іквою з її багатокілометровими заплавами. А ми узяли… і приїхали))) Нас гостинно зустріли.

 

У палаці свого часу зберігалися цінні архіви князів Острозьких, Заславських, Любомирських, Сангушків й навіть Конєцпольських.

   
Вразила до кісточок виставка “Історія тортур і покарань”.
У бастіонах містились каземати, з’єднані з околицями туди можна було заїхати каретою і розвернутися. Під замком були прокладені широкі кам’яні підземні ходи-тайники…
   
Здавалось, що всі уже втомились та коли побачили Замок Любарта, то захопленню не було меж…
Гід провів нас до середини замкового двору, де ми ввійшли дивним чином до соборної церкви Іоанна Богослова, що існувала з давньоруських часів. Дуже багато цікавих фактів ми дізнались, а сам гід був вражений знаннями дітей з історії, а особливо Боді Зорія, бо Христя Савчук знала та мовчала:)
Під мурами славетного замку нам дозволили влаштувати пікнік. Дівчатка організували фуршет із наших припасів. Було тепло і по родинному затишно.

У гості до скульптора Миколи Голованя йшли вузькими Луцькими вуличками – втомились.
А коли побачили це рукотворне диво (загальна кількість скульптур цієї будівлі становить приблизно 500 шт.), то відкрилось друге дихання. У захваті всі розбіглись фотографуватись.
   
Ну от, я теж)))
Замок Любарта манив нас назад… Ми знову до нього завітали, щоб піднятись на Стирову вежу, що колись слугувала архівом замкової канцелярії, а її підвальне приміщення – в’язницею.

В повітрі витав позитив. Було цікаво торкнутися стін, які пам’ятають князя Дмитра Любарта, князя Вітовта, князя Свидригайла, гетьмана Івана Виговського. Час від часу набігали хвилини смутку, бо поруч одинадцятикласники (фото) і скоро вони почнуть нове життя, уже не ліцейне.

 

Мої правники(11-П)- щемить…,
бо ми (я, Юля Василівна, Андрій Іванович) з вами стали ближчими.

Не боятися труднощів, невдач, помилок і падінь, бо завдяки труднощам ми стаємо сильнішими, завдяки помилкам можемо відшукати істину, а завдяки невдачам і падінням – стати витривалішими.

О 19 год. луцький кликун сповістив м. Луцьк про Прикарпатських гостей!

Це була чудова мандрівка. Дякуємо Лемку Андрію Івановичу за прекрасно організовану подорож.

Казка, що стала реальністю в один день:)))

Пам’ятай: від тебе залежить, чим стане твоя мрія – казкою чи реальністю!