21 лютого у світі відзначають Міжнародний день рідної мови.
21 лютого у світі відзначають Міжнародний день рідної мови.
Рідна мова є важливим елементом культурної та національної свідомості людини. Вона не просто засіб спілкування, а історія народу, його світогляд. Мова – це найдорожчий скарб, переданий нам сотнями попередніх поколінь, злеліяних у пісні, в переказі, в приказці. Скільки з уст нашого народу можна почути легенд, скільки пісень, оповідок про нашу чудову українську мову. Ось одна із них:
Колись дуже давно жив на землі народ. Було це сильне, прекрасне і могутнє плем’я. Вони дружно працювали, вирощували врожаї, полювали, розводили худобу. Заможно жили ці люди. Та була у них одна велика біда: не мали вони мови. Зовсім не могли розмовляти, співати пісень, не могли сваритися, вимовити слів радості та любові, тому посмішка рідко торкалася їхніх облич. А винні в усьому були вони самі.
Багато років тому цей народ образив добру фею Мову, і вона, гірко зітхнувши, назавжди пішла від них, забравши з собою слова-квіти.
Оніміле плем’я пошкодувало, що скоїло таке, та часу назад не повернеш, помилки не виправиш.
У тому племені, по сусідству, жили дівчинка з довгою косою, добрим серцем і великими, як небо, очима, та хлопчик, який чудово грав на сопілці. Бачачи, як тяжко горює їхній народ без мови, діти теж переживали, бо не могли висловити своїх думок і почуттів.
Хлопчик надумав відшукати Мову, попросити у неї вибачення за свій народ і повернути втрачені слова-квіти. Дівчинка вирішила піти з ним, бо одна голова – добре, а дві – краще. Та як же вони обізвуться до Мови, як скажуть, чому прийшли? Дівчинка вишила їхнє прохання на рушникові, він вийшов прекрасним, а хлопчик спробував домовитись через гру на сопілці.
Чи довго шукали діти фею, чи ні, того ніхто не знає. Знайшли її серед величезного поля, засіяного квітами-словами, які вона доглядала. Від пахощів цих квітів запаморочилася голова у дітей, а з уст полилася пісня. Діти показали свої дари. Побачивши рукоділля дівчинки, почувши гру хлопчика, Мова все зрозуміла без слів. Взяла оберемки своїх чарівних, запашних різнокольорових слів і пішла за дітьми, понесла Мову людям.
З низько схиленими головами, а пошаною зустріло плем’я Мову. Радості не було меж. Вдихнули люди аромат чарівних квітів… і заговорили, заспівали від щастя. З того часу бережуть вони слова-квіти, шанують Мову, як найбільший, найкоштовніший скарб.
Тож цінуймо, розвиваймо, прославляймо, любімо нашу рідну мову!!! Читаймо українською, розмовляймо українською!!!
